Внутрішня вартість — це міра ціни активу. Цей показник досягається за допомогою об'єктивних розрахунків або складної фінансової моделі (а не за допомогою поточної ринкової ціни активу). Це загальний термін, корисний у декількох областях. Найчастіше з ним працюють фінансові аналітики, які оцінюють внутрішню вартість активу за допомогою фундаментального та технічного аналізу.
Чинники внутрішньої вартості
Універсальної формули розрахунку внутрішньої вартості активів немає. Фінансові аналітики будують моделі оцінки, які базуються на аспектах бізнесу, що включають такі фактори:
- Якісні.
- Кількісні.
- Суб'єктивні.
Якісні фактори (бізнес-модель, управління та цільові ринки) залежать від того, чим займається бізнес.
Кількісні фактори, що виявляються під час фундаментального аналізу, включають фінансові коефіцієнти та аналіз фінансової звітності. Вони належать до показників ефективності бізнесу.
Аналітик використовує багато припущень і намагається максимально знизити суб'єктивні оцінки. Він порівнює вартість, отриману за допомогою цієї моделі, з поточною ринковою ціною активу (щоб визначити, чи переоцінений актив, чи недооцінений).
Зазвичай інвестори використовують як якісні, так і кількісні оцінки внутрішньої вартості компанії. При цьому вони розуміють, що результат буде приблизним.
DCF
DCF (модель дисконтованого грошового потоку) — це метод визначення внутрішньої вартості компанії. Модель DCF використовує вільний грошовий потік компанії та WACC (середньозважену вартість капіталу).WACC — це очікувана норма прибутку, що перевищує вартість капіталу компанії, яку бажають отримати інвестори. Компанія збільшує фінансування капіталу шляхом випуску облігацій та акцій. Модель DCF також оцінює майбутні потоки доходів, які можна отримати від проєкту чи інвестицій у компанію. В ідеалі норма прибутку і внутрішня вартість повинні бути вищими за вартість капіталу компанії.
Ринковий ризик та внутрішня вартість
В багатьох моделях також оцінюється ринковий ризик. Для акцій його вимірює бета (оцінка волатильності). Бета, що дорівнює одиниці, вважається нейтральною. Якщо вона більше одиниці, це означає, що акція має підвищений ризик волатильності. Бета менше одиниці каже, що акція є малоризикованою.
Як бачимо, при розрахунку внутрішньої вартості компанії використовуються оцінки та припущення. Інвестор, який використовує якісний аналіз, не може знати, наскільки ефективною є управлінська команда. Використання кількісних показників визначення внутрішньої вартості може знижувати ринковий ризик, пов’язаний з компанією, або переоцінювати очікувану виручку.
Внутрішня вартість опціонних контрактів
Внутрішня вартість також використовується в ціноутворенні опціонів (щоб визначити, наскільки вигідний опціон або який нині існує прибуток).
Опціонний контракт надає покупцеві право (але не зобов'язання) купити або продати базовий цінний папір за попередньо встановленою вартістю (ціною виконання). Опціони мають дати закінчення терміну, після чого можуть бути виконані або конвертовані в акції. Якщо ринкова ціна на момент закінчення терміну дії вища за ціну виконання, опціон кол є прибутковим. Коли ринкова вартість нижча за страйк пут-опціону, вона є прибутковою. Якщо якийсь з опціонів не є прибутковим після закінчення терміну дії, то покупець втрачає авансовий платіж або премію.
Переваги та недоліки внутрішньої вартості активу
Плюси внутрішньої вартості активу:
- Допомагає визначити ціну активу, інвестиції чи компанії.
- Є прибутком, що існує в опціонному договорі.
Мінус:
- Є суб'єктивною та неповною.
Важливо відзначити, що внутрішня вартість не включає премію, тобто не є справжнім прибутком від угоди. Вона лише показує, наскільки опціон у грошах враховує свою страйк-ціну та ринкову вартість базового активу.